Маршрут екологічної стежки,

створеної гуртківцями «Юні лісівники-дендрологи» на базі Банилово- Підгірнівської гімназії 

(керівник гуртка Кривко А.В.)

    Цікаві заняття на гуртку «Юні лісівники-дендрологи» і часто ми ходимо в походи та екскурсії. Для проведення практичних робіт розробили маршрут екологічної стежки, який став цікавий тим, що проходить через різні ділянки ландшафту. Пройшовши цим маршрутом ми можемо провести дослідження різних видів рослин, стоку водойм,  вивчити вплив на довкілля  діяльності людини   (орні землі, сінокоси, лісові вирубки та насадження.)

Час проходження цього маршруту до 8 годин. Протяжність близько 10 км; більша частина екологічної стежки проходить по пагорбах  вкритих мішаним лісом. Це зона активної людської діяльності. Під час походу ми  маємо змогу вести спостереження та дослідження.

 

    Запрошуємо на екскурсію екологічною стежкою.

Станція І – «Історична»

    Починається навчальна стежина з перехрестя вулиць О. Кобилянської та Головної. Екскурсовод розказує про цікаві історичні події, пов’язані з   історією села та розвитку освіти.

    В історичних джерелах Банила над Сіретом уперше згадується у Грамоті молдавського господаря О.Доброго від 17 серпня 1428 року. З 1946 по 1963 рік село називалося  Банилів, з 1963 – Банилів-Підгірний. До середини ХІХ століття село не мало школи. З 1862 по 1903 рік у селі відкрито 6 початкових шкіл в однокімнатних приміщеннях, здебільшого орендованих. В 1890 році газета «Буковина» писала, що в Банилі над Серетом дітей шкільного віку 375 української національності, 202 – румунської, 134 – німецької. Навчання проводилось румунською або німецькою мовами (так як територія була окупована Австро-Угорщиною, а пізніше Румунією). Неписемність серед дорослого населення була звичайним явищем. Після приєднання Північної Буковини до складу Української РСР (1940 рік) відкрили першу семирічну школу, де працювало 4 вчителі. Навчання проводилось українською мовою.  Середня школа з 1949 по 1989 рік працювала у приміщенні австрійського пана Зонтака по вулиці О.Кобилянської. Нове приміщення, яке здано в експлуатацію загальноосвітній  школі, розміщене по вулиці Головній (в центрі села). З 2002 року школа одержала статус гімназії. Сьогодні тут навчається _____ і працюють ____ вчителів.

Станція ІІ – «Молодіжна»

    Ось ми і на галявині «Молодіжна», яку так назвали через організацію молодіжних заходів: «Фестиваль березового соку» та святкування Дня молоді. В основному по периметру галявини ростуть берези, проте де-не-де  зустрічаються ялинки. Слухаємо розповідь про ботанічні особливості цих дерев, їх значення, роботу гуртка «Юні лісівники-дендрологи» під час збору березового соку. Спостерігаємо заміну на південний захід берези вільхою. Зумовлена вона заболоченою місцевістю, яка більше підходить саме цьому дереву. Далі на шляху зустрічаються  інші приклади міжвидової боротьби.

 

Станція 4 – «Дунавець»

    Наступна зупинка в урочищі Дунавець. Висота 600 м над рівнем моря. Нашому зору відкривається красива панорама: березові гаї, з якими вже ознайомились, хутір Багна, бувший хутір Балашани. Екскурсовод дає детальну характеристику ґрунтам, знайомимось з будовою лісу, складом рослин, що ростуть в ньому, їх вертикальним розподілом. Вражає наведений у розповіді приклад екологічного порушення людиною природних законів (вирубка вільхового лісу на березі притоки Сірету – Дунавця), що привело до обмілення і практично до загибелі струмка Дунавця.

 

Станція 5 – «Лісова криничка»

    Ми підійшли до лісової кринички. Односельці бережно ставляться до джерельної води, тому часто на окраїні лісу можна зустріти облаштовані  міні кринички з прохолодною водою.  Покуштуйте її води і відчуйте прилив нових сил.

    Зверніть увагу на  зруб, який покривається молодняком.

    Протягом багатьох років відвідувачі екологічної стежини будуть спостерігати зміну рослинного світу на цій території. Зараз поселилась в основному трав’яниста рослинність, лиш де-не-де засіялись молоді деревця і кущі.  Через 2-3 роки суницю витіснить малина, ожина і т.д. Певній зміні буде підпорядкований і тваринний світ.

 

Станція 6 – «Капличка»

    Далі стежка веде до культової християнської споруди – каплички. Невідомо, скільки ця самотня споруда ще тут простоїть, але увесь час її буде оберігати неписаний закон людської совісті і порядності. В 1950-их роках село складалося з 11 хуторів і кожний хутір мав свою капличку, а деякі – кілька.Їх будують на честь якихось подій на перехресті чи біля доріг, або на кладовищах.

    Проходимо біля смерекових посадок, які перетворились у густий ліс і спускаємось вниз до струмка Дунавець. На шляху зустрічаємось із молодим ліском і слухаємо розповідь про листяні породи дерев, що тут ростуть: граб, бук, ясен та кущові види підліску. Біля дороги піднялись декілька мурашників, за що і назвали ліс Мурашиним.

 

Станція 7 – «Чорна Джура»

    Назва місцевості залишилась від назви словацького поселення, яке розташувалось на цих пагорбах. В кінці 30-х років тут нараховувалось понад 50 господарств, магазин, католицька церква, семирічна школа. В школі навчались діти з Чорної Джури та Дунавця. Навчання проводилось на румунській мові, а після уроків за бажанням учнів факультативно вивчались польська, словацька та українська мови. Старожили розповідають, що з різних куточків цієї місцевості вечорами лунали народні пісні. Люди різних національностей поважали культуру і народні традиції одне одного. Про поселення тут нагадують старі садові дерева, які ще збереглись.

 

Станція 8 – «Лиса гора»

    Ось ми  піднімаємось  лісовою дорогою на гору Лиса. Розглядаємо з висоти села, що розкинулись  у далечіні. Така назва гори походить від вигляду – це гірська полонина, висота над рівнем моря становить 800 метрів. В 1985 році проведена планова посадка мішаними породами дерев, тому тепер це густий ліс. Вийшовши на максимальну висоту цікавимось добре помітними залишками оборонних споруд на самій Лисій горі. Це траншеї війни 1914 року між Росією та Австро-Угорщиною. Спускаючись по схилу гори знайомимось з медоносами Карпат і підходимо до останньої зупинки.

Станція 7 – «Саламандровий камінь»

 

    Назва цієї зупинки проходить від назви однієї із мешканок цього куточка – плямистої саламандри. Це реліктовий вид родини саламандрових і підлягає охороні. На Україні крім саламандри живуть чотири види тритонів з цієї родини: тритон карпатський та альпійський (ендеміки, занесені в Червону книгу), тритон звичайний і гребінчастий. Їх також можна зустріти в районі цієї зупинки.

 

    Зупиняємось, вражені багатотонними велетенськими брилами, химерно укладеними природою. Розташовані вони на крутому схилі горба і від цього здаються ще величнішими. Екскурсовод розповідає про їх походження, дає можливість пофантазувати з цього приводу.

    Спускаємось лісовою стежкою, що веде нас на  північний схід Лисої гори і виходимо на лісову дорогу до села.